«Давайте говорити про те, що думаємо; думати про те, що говоримо; хай наші слова будуть у відповідності з життям» Луцій Анней Сенека (Молодший)

Часто, при згадці про минуле, люди зауважують цей особливий момент: «І ось тут на мене чекав несподіваний поворот подій…». Почувши такий початок речення, приготуйтеся до неймовірної історії, адже тепер ваш співрозмовник поведе вас по сюжету уже нібито написаного життям сценарію, кульмінацію якого становить справжній момент істини. З кожним словом розповідь стає цікавішою, ваш оповідач емоційнішим, а на думку приходить міркування – голлівудський бойовик не годиться навіть для порівняння. «Але я ж не розгубився…» - чуємо ми про надзвичайну мужність «Сталоне». І звичайно киваємо головою, а наші очі переповнюються цікавістю і дивуванням. Слідом пролунають фрази успішного проходження життєвого поля бою, а вчинки нашого героя за вагомістю рівняються до врятування планети від світової катастрофи. Розуміння того, що у людини дуже гарно працює уява та фантазія, диву даєшся кому тільки дають нобелівську премію по літературі, адже перед вами неоціненний скарб людства. За такі заслуги премію «Герой року» варто було б перейменувати на звання «Людина століття», якби наш претендент був серед номінантів. І для чого прикладати стільки зусиль? Можливо, щоб скласти враження супермена нашого часу? – Та краще б його вчинки, а не слова говорили про подвиги. Чи варта людина похвали за перебільшення людських можливостей? – Абсурд.   
Дочекавшись завершення супер історії, не забудьте подякувати вашому розповідачеві за смачний обід, адже локшини тепер вистачить на цілий день. Можливо хоч тоді вираз на обличчі стане справжнім, а маски будуть зняті.