Раніше слово «вода» була досить абстрактним поняттям. У когось воно викликало асоціацію з всесвітнім потопом, морем, пляшкою мінералки, склянкою наповненою прозорою рідиною…

Проте сьогодні, на слуху зовсім інша асоціація. Нині «В.О.Д.А» – це згусток енергії, ковток підривного настрою, абсолютно нова хвиля, яка здатна проникнути у серця найвибагливішого меломана. «В.О.Д.А.», на відміну від звичної нам життєдайної рідини, має свою історію виникнення, колір, запах, специфічний смак … Який саме? А про це нам розкажуть безпосередньо самі учасники луцького гурту.
 

Отож знайомтесь:
ОЛЬГА Орловська – вокал, клавіші.
ВОВА Купріков – ударні інструменти.
АНДРІЙ Олексюк – бас-гітара.
СЕРГІЙ Мінаєв – гітара.
 

Історія виникнення колективу: 
 

«Приблизно в кінці травня – на початку червня 2007 року ми зібрали колектив «В.О.Д.А». Він дещо відрізнявся складом від нинішнього, проте першу цеглину в спільну ідею вже було закладено. Раніше, кожен сам по собі невеличкими кроками протоптував стежину музичної кар’єри…
 

Проте настав якийсь переломний період, коли треба було вносити певні радикальні зміни... І якось доля сама собою наче підкинула нас один до одного: прийшла Ольга (вокалістка) – і все пішло «як по маслу». Хоча відбувалися заміни учасників гурту, та нині ж «В.О.Д.А.» – остаточно сформований колектив. Усі учасники гурту ведуть абсолютно здоровий спосіб життя і на шляху до порозуміння немає жодних перешкод. 
 

Дебютний виступ для широкого загалу відбувся на фестивалі альтернативної музики «Бандерштат». Після цього – маса й інших концертів, вечірок… Таким чином, крок за кроком, всі разом, єдиним колективом уже впевнено йдемо підкоряти вершини музичної індустрії».

 – … а мета, заради якої було створено гурт «В.О.Д.А.»:
 

«По-перше, ми робимо все, аби розкручувати наш колектив. Після «Бандерштату» поставили перед собою ціль – стати популярними впродовж цього літа. Тобто, ми не віддаємо себе в руки долі, а навпаки, – повністю проектуємо завдання на майбутнє. Багато репетируємо, оскільки наша спільна мета – грати саме ту музику, яка нам подобається, аби від своєї роботи отримувати задоволення і заробляти на життя. Одним словом, музика, гурт – це не просто хобі, це і є та мета, до якої ми йдемо, заради якої стараємось, робимо демо-записи, їздимо на концерти…».

– Популярність… ви вже її відчули на смак?
 

«Оскільки наш гурт ще досить молодий, мабуть, ще не було такого моменту, коли кожен з нас прокинувся б уранці і сказав: «УРА, я популярний». Але був такий випадок, коли ми виступали на вечірці у «Кораблику», було стільки людей, стільки позитивних емоцій, і я бачила, просто відчувала на якомусь енергетичному рівні, наскільки їм подобається наша музика. Тоді у мене промайнула думка про нашу популярність», – розповідає Ольга.
 

«А до мене прийшло усвідомлення того, що ми дійсно потрібні публіці, коли виступали в Рівному у клубі «Гавана». Відвідувачі просто були у захваті, брали автографи, організатори запрошували на концерти. Також у вересні ми виступали перед ВНУ. Більше не було ніяких гуртів, відповідно – люди прийшли послухати тільки нас. Їхня енергетика була дуже відчутною і якимось дивним чином передавалась нам на сцену. Одним словом, усе було супер. Особисто я отримав масу задоволення від нашого виступу …», – ділиться враженнями Андрій.

– Мрії дитинства: відповідають вони реальності на даний момент, чи все таки лишились не більш аніж ілюзією?
 

Андрій: «Коли я навчався у Маневицькій музичній школі по класу гітари, мені випала нагода брати участь у музичному конкурсі. Я так мріяв про той виступ, що майже кожної ночі мені снилось, як я з гітарою в руках своєю шикарною грою підкоряю публіку. І дійсно – ті сни були якимись пророчими: коли я потрапив на той концерт і вийшов на сцену – бачив точно тих самих людей у залі, які мені наснились. Тобто, та моя мрія, яка видавалась мені у вигляді сну, давно здійснилась. Тепер я лише шкодую про одне – чому ж у дитинстві не бачив чогось більшого, масштабнішого. Я впевнений, що якийсь із моїх віщих снів, де б «В.О.Д.А.» була мегапопулярним гуртом на величезній сцені, або на Майдані Незалежності перед тисячною публікою і на вершині хіт-парадів, став би реальним».
 

Сергій: «А я, як не дивно, мріяв бути трактористом аж до восьмого класу… Колись сусід дозволив посидіти мені у тракторі за кермом. І мені настільки сподобалось, що з тих пір я уявляв себе тільки трактористом. Дивна мрія, а спогад про неї – у мене самого і друзів викликає шквал позитивних емоцій». 
 

Вова: «У мене багато було мрій. Якщо говорити про щось конкретне, то я і не пам’ятаю. Просто в дитинстві відвідував гурток любителів механіки та електроніки. Проте музика відігравала неабияку роль у моєму дитинстві».
 

Ольга: «Все було досить банально. Я не мріяла… стати відомою співачкою – це була моя мета. З чотирнадцяти років я почала писати музику і тексти для пісень. А до того просто займалась у музичній школі. З тих пір я усвідомила, що музика – це те, чим я хочу, буду займатись у майбутньому».

• – Як ви самі характеризуєте свої творіння? І звідки черпаєте натхнення для роботи над новими композиціями?

«На означення музичних творів ми придумали новий термін «ПОЗИТИВ–РОК». Це таке наше ноу-хау. Власне, не можна сказати, що репертуар складається суто з позитивних пісень. Але, якщо у композиції присутні мінорні мотиви, ми надаємо великого значення саме виконанню, тобто ця пісня все одно повинна бути виконана з хорошим, піднесеним настроєм.

• Щодо натхнення. Коли все «клеїться», всі приходять на репетицію і максимально віддаються роботі, тоді натхнення приходить саме по собі. Буває так, що я напишу кулька акордів і хлопці решту роботи спихають на мене, а саме з цього моменту треба включатись колективу – ідея є, початок є, лишається звести все до ладу, а нападає якась лінь, і взагалі нічого робити не хочеться. Тоді ми швиденько репетируємо готовий репертуар і розбігаємось», – розповідає Оля.
•  
• – Поділіться своїми захопленнями, окрім музики:

Ольга: «Я дуже люблю читати. При чому все, окрім наукових посібників. А класиків можу взагалі перечитувати по декілька разів. Просто закохана у творчість Ліни Костенко, до речі, – пишу музику на її слова. Напевно читати – це моє хобі, відразу після музики».  
 

Андрій: «Мені подобаються рослини. Я вирощую близько 80 видів кімнатних рослин і кожна має своє ім’я, переважно – жіноче (жартома). Я їх утримую у своєму класі в музичній школі, де працюю викладачем».
 

Сергій: «Робота – роботою, а обід за розкладом», – це моя коронна фраза. Я обожнюю класно поїсти і про це всі знають. Не знаю, чи можна це назвати захопленням, але факт лишається фактом. А також я люблю мотоцикли…»
 

Вова: «Окрім музики, своїм захопленням можу назвати все, що пов’язане з технікою: розібрати, закрутити, запаяти, підфарбувати… Одним словом, я від цього отримую задоволення. Тому зараз працюю звукорежисером у музичному училищі, частково моя робота пов’язана із таким невеличким захопленням».

•  – Чи траплялись вам перешкоди на шляху до вашої слави?

«Справа в тому, що, коли ми їдемо кудись виступати, то між гуртами відчувається конкуренція, натягнутість у спілкуванні, хоча це не змагання, а просто концерти. На сьогодні є декілька гуртів, які люблять «ставити палки в колеса», проте ми не відчуваємо себе їхніми конкурентами, і не вважаємо їх такими. У нас зовсім різна музична творчість…

Часто буває так, що ми не потрапляємо на фестиваль через певну «систему відбору», яка існує серед організаторів, котрі пропускають лише «свої» гурти. Це не можна назвати відверто корупцією, але по-панібратськи потрапляє велика кількість гуртів на концерти. Одним словом, дуже важко потрапити на захід, де можна було б виступити. Проте існують і важливіші проблеми. Реальна перешкода, яка стоїть нині перед нами, – це брак коштів. Тепер, куди не ткнись, потрібні чималі кошти. Тому нам необхідно знайти спонсорів».

• – Побажання і поради від учасників гурту «В.О.Д.А.» для молодих виконавців і гуртів, які хочуть стати на шлях музичної кар’єри, проте їм не вистачає сміливості і впевненості у собі.

Ольга: «Зараз багато молодих людей рветься у музичний бізнес, проте конкретної мети у них немає. Просто вони бачать «картинку», імідж розкручених груп і виконавців, яких щодня показують по телебаченню. Насправді вони не стільки хочуть займатись музикою, скільки стати крутими, хлопцями та дівчатами, які виходять на сцену і «класно» грають... Проте це лише ілюзія! Я думаю, таким колективам взагалі не потрібно братися за цю справу. Музика – це своєрідна культура, яку необхідно підносити все вище і вище, а не закопувати під тонни «іміджевих пустушок». 
 

Вова: «Я б побажав усім гуртам щирості і відкритості. Незалежно від того, чи це вже розкручена і популярна група, чи зовсім молодий колектив. Уже ми згадували сьогодні про конкуренцію, отож хочеться, щоб музиканти були привітніші один до одного – все ж таки ми працюємо над однією справою. Менше заздрощів і негативу».
 

Андрій: «Перш ніж створювати колектив, важливо, щоб музиканти самі вбачали потенціал у своїй праці, у тій справі, заради якої вони згуртувались! Щоб реально оцінювали свої сили і можливості. А також ретельно підбирали собі партнерів, адже саме від колективної роботи, від того, наскільки вони близькі по духу люди, залежить успіх у майбутньому».
 

Сергій: «Раджу бути готовим до труднощів, з усіх сторін!» 
 

P.S. А читачам «Ініціативи» бажаємо чистої води, адже ВОДА – це життя. А також кришталево-прозорої інформації, не навіяної корумпованими та заангажованими поглядами, позитивної та щирої, як наша музика.
 

Розмовляла Аліна КАРПЕНКО, №6 (78) жовтень-листопад 2008 р.